Vidkrityj list

[bonobo44]

З приводу відзначення в Польщі 60-річчя трагічних подій 1943 року на Волині
Відкритий лист

uamedia.visti.net/cgi-bin/uamedia.sh?
CGIQUERY=3&lng=UKR&cli=1&dtb=234&query=visti.local.golos]+??????
&cdb=234&cdn=28586&dbc=1&group=visti.local.golos

Vidkrityj list I

[bonobo44]

Відкритий лист

1943 року на окупованій німцями Волині, у час апогею найжорстокішої в історії
людства Другої світової війни, коли під загрозу знищення було поставлено
життя і майбутнє цілих народів, і найперше українського, територію якого
ворогуючі сторони, і Польща зокрема, розглядали як основний привід збройного
конфлікту і його головний трофей, сталася чергова в історії україно-польських
відносин людська трагедія: в рамках взаємного братовбивчого нищення на Волині
загинули десятки тисяч українців і поляків. У війні саме настав перелом: вона
впевнено хилилася до поразки Берліна. Окрилений успіхами антигітлерівської
коаліції польський емігрантський уряд Сікорського, що не визнав нових
кордонів за Пактом Молотова-Ріббентропа, керував діями Армії Крайової згідно
з цією політичною настановою. Не бажаючи визнавати нічиєї, крім власної,
юрисдикції на західноукраїнські землі, він доручив АК розчистити політичне
поле, усунувши з нього український етнічний та військово-політичний чинник,
що, враховуючи бездержавний статус України, видавалося цілком посильним
завданням. Використовуючи природний антагонізм між будь-якими окупантами та
корінним населенням, поляки порозумілися на Волині з німцями, прагнучи з
їхньою допомогою, а при зміні окупанта, - з допомогою "совєтов" спробувати
провести чергову "пацифік

Vidkrityj list II

[bonobo44]

ацію", - безкарну різанину українців. До того ж
емігрантський польський уряд небезпідставно розраховував на підтримку
західними союзниками (як і після Першої світової) своїх
державно-територіальних зазіхань.

Сумніватися в намірах поляків не доводилося: про це свідчила і загальна
україноненависницька політика міжвоєнної Польщі та нещадна передвоєнна
різанина українців на Холмщині і Підляшші, і їхня ворожа до українців
поведінка під час війни. Саме поляки виконували на той час роль німецьких
поліцаїв на Волині, проводячи каральні операції окупаційної влади проти
українців, ловили і вивозили до Німеччини українську молодь, очищаючи Волинь
від боєздатного українського населення. Становлячи 80 відсотків складу
чиновників в окупаційному генерал-комісаріаті та 60 відсотків - у
гебітс-комісаріаті, поляки скеровували гнів окупантів проти місцевого
українського населення, німецькими армійськими та поліційними силами
винищуючи цілі села і селища. (А в червні 1943 р. вони нацькували німецьке
командування на чоту УПА, яка всупереч польським планам привласнення врожаю
українських селян зайняла Загорівський монастир. У спровокованому ними
жорстокому бою полягло близько 400 німців та 33 вояків УПА).

Vidkrityj list III

[bonobo44]

Першими почали поляки і різанину, вирізавши на католицьке Різдво 25.12.42
року населення села Пересоповичі, колядуючи потім над трупами загиблих.
Протягом усієї війни відділи АК на Волині, спираючись на польських
колоністів, існували виключно за рахунок пограбувань і розправ над
українським місцевим населенням. Усе це разом і переповнило чашу терпіння і
гніву наймиролюбнішого в Європі українського населення. Почалася взаємна
різанина, і спинити цей гнів уже ніхто і ніщо не могло. Щоб уникнути
фізичного взаємознищення, УПА заздалегідь видала розпорядження до АК та
польських військових колоністів-осадників залишити українські землі, давши
для цього двомісячний термін, а після невиконання його видала
наказ-ультиматум залишити українські етнічні території протягом 48 годин.

Армія Крайова віддала контрнаказ: не залишати територію, інакше Польща
втратить Волинь. Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький, щоб зупинити трагедію,
звернувся до римсько-католицького єпископа Твардовського з пропозицією видати
спільне звернення ієрархів до віруючих обох Церков з вимогою припинити
кровопролиття. Та вірний державній польській політиці Твардовський
відмовився, пославшися на невтручання Церкви у політичні справи. Шептицький
односторонньо видав листівку до вірних УГКЦ "Не убий!", яка, безсумнівно,
зменшила масштаби трагед

Vidkrityj list IV

[bonobo44]

ії.

І після цього у польських шовіністичних кіл повертається язик вимагати
вибачення з боку українців?! Хіба лише за те, що не дали польським шовіністам
укотре безкарно себе різати?! Та навіть кримінальний кодекс дає людям право
вживати заходів з організації самозахисту! Думаємо, саме нинішній польський
уряд, як правонаступник уряду Сікорського, мав би публічно вибачитися і перед
поляками, і перед українцями за злочинну антиукраїнську державну політику
своїх попередників, у жертву якій були принесені не лише мешканці Волині - і
українці, і поляки, але також українці Холмщини і Підляшшя -жертви звірячих
державних пацифікацій 1938 р. та жертви такої злочинної державної операції,
як "Вісла" 1947 року. За цим сценарієм в 1944 р. задля тих самих зазіхань на
українські - "креси всходні" були марно принесені в жертву в рамках операції
"Сандерсторм" незліченні сотні тисяч польських патріотів -героїчних оборонців
Варшави, винищених Берліном за мовчазною згодою Москви. Щось ми не чули, щоб
Варшава домагалася вибачення за них від Берліна чи Москви! Може, нам і за них
вибачатися перед Польщею? Адже й ці жертви були принесені в ім'я тої самої
мети - збереження в складі Польщі українських етнічних земель!

Vidkrityj list V

[bonobo44]

Волинська трагедія, як покута, заслуговує не політичних спекуляцій, а
серйозного до себе ставлення, щонайретельнішого вивчення і наукової оцінки з
боку істориків і політологів, а пам'ять жертв її з обох сторін, нарівні з
пам'яттю жертв довоєнних і післявоєнних державницьких "пацифікацій" і
депортацій українського населення Польщі - має бути належним чином
пошанована.

Ми підозрюємо, що цілком певні антипольські та антиукраїнські сили, які
хотіли б запобігти українсько-польському зближенню і порозумінню та
перетворенню українсько-польського тандема на серйозний геополітичний чинник
в Європі, користуючись цією нагодою та граючи на національних почуттях
польської спільноти, вкотре прагнуть роз'єднати наші народи. Прагнуть затягти
нас у вир нерозв'язних взаємних претензій і звинувачень, в безперспективне
протистояння, зловісними примарами якого стали Ольстер, Кіпр, Карабах,
Палестина і Кашмір. Що з того, що рахунок історичних претензій України до
Польщі значно довший і незрівнянно обгрунтованіший, ніж у поляків до України.
Що це дало нашим народам в минулому і що дає в історичній перспективі? Лише
місце на маргінесі і європейського, і євразійського геополітичного простору?
Ми застерігаємо від спрощених оцінок волинської трагедії, від намагань
виставити бездержавне українське населення винуватцем, а все&#

Vidkrityj list VI

[bonobo44]

а вселених на
українську Волинь і захищених державною аннексіоністською політикою польських
колоністів-колаборантів, що в час німецької окупації стали до
протиукраїнської співпраці з німецькою окупаційною владою, - жертвами. Щоб
волиняни взялися за зброю в обороні життя власних родин, потрібні були
надзвичайні військово-політичні обставини та реальна загроза їх чергового
винищення.

Ми переконані: довільно вирвана з історичного контексту україно-польських
відносин пам'ять про трагічні події на Волині 1943 року не повинна сьогодні
затьмарювати економічного, військово-політичного та культурного
співробітництва наших народів. Ми закликаємо громадськість Польщі зрозуміти:
для українців є неприйнятні намагання окремих польських політичних сил
назвати події 1943 року "волинською різаниною", а винуватцями в ній єдиного
захисника українського населення - загони самооборони УПА, іменуючи їх
"злочинними бандами", як і прагнення перетворити центральні пам'ятні акції 12
липня у Варшаві на виразну антиукраїнську маніфестацію.

Vidkrityj list VII

[bonobo44]

Для нас є очевидна відповідальність за Волинську трагедію (як і за інші
людські трагедії в Польщі) польської державної етнонаціональної політики.
Саме вона є єдиним винуватцем усіх тих трагедій. Як очевидні є намагання тих
польських політичних сил, що несуть моральну відповідальність за формування
такої політики, перекласти провину з себе на жертви своїх злочинних домагань.
Загальновідомо, що і німецькі окупанти, і "радянські партизани" у власних
антипольських та антиукраїнських розрахунках свідомо провокували поляків і
українців на взаємне винищення. За свідченнями очевидців, часто "німці самі
вдягали шинелі з тризубом і йшли на польське село, спалюючи його. Так сталося
в Гуті Степанській. Німців було близько 250 осіб. Дітей кидали у вогонь
живими". Навіть Микита Хрущов, аналізуючи польсько-українські взаємини на
Волині, писав: "Я думаю, це все - справа рук німців". НКВС, щоб ізолювати УПА
від підтримки населення, робило потім те саме. У розвиток цих провокацій
Москва передала залежній від неї повоєнній Польщі українські (Лемківщина,
Холмщина та Підляшшя) і німецькі етнічні території, переслідуючи мету
прив'язати цим Польщу навічно до кремлівської імперської колісниці, вбити
клин між нею і її сусідами та унеможливити порозуміння між нашими народами.

Vidkrityj list VIII

[bonobo44]

Діюча в Україні влада, вибачень якої домагається польська сторона, так само
далека від представництва українських національних інтересів, як свого часу
польська, "радянська" чи німецька окупаційні адміністрації. Не випадково
українська державна влада, як і польська, досі не визнала УПА воюючою
стороною. Але, можливо, сама вимога Президентом Квасневським такого вибачення
від Української держави за дії волинян та ОУН-УПА допоможе, нарешті, і
польській, і українській владі подолати суперечність своєї хибної позиції, в
якій поєднується невизнання УПА воюючою стороною з одночасною вимогою до
української влади визнати себе її правонаступницею, що несе за її дії
моральну та юридичну відповідальність.

Ми закликаємо польську сторону відмовитися від вимог односторонніх вибачень з
боку України. Такі "вибачення" аж ніяк не сприятимуть примиренню і
порозумінню. Для порозуміння вкрай необхідним є кардинальний перегляд Польщею
своїх антиукраїнських упереджень і рішуча відмова від своєї традиційно хибної
української політики, яка понад 400 років доводить свою неспроможність.

Vidkrityj list IX

[bonobo44]

У переддень трагічної річниці ми схиляємо голови в скорботі за жертвами з
обох сторін конфлікту і закликаємо до спільної молитви в їхню пам'ять, до
взаємного прощення кривд, заподіяних сторонами одна одній. Ми переконані -
парламенти, громадські інституції, інтелектуали обох народів зобов'язані
зробити все необхідне, щоб не дати знову, як це вже було в минулому, затягти
наші народи в безодню взаємних претензій і звинувачень, щоб пам'ять про
Волинську трагедію не заважала Україні і Польщі впевнено дивитися у спільне
європейське майбутнє.

Левко Лук'яненко, Григорій Омельченко, Василь Червоній, Сергій Олексіюк,
Юрій Оробець, Юрій Ширко, Ігор Юхновський, Борис Загрева, Олександр Устенко,
Володимир Мойсик, Володимир Черняк, Павло Мовчан, Євген Жовтяк, Володимир
Стретович, Ярослав Кендзьор, Андрій Шкіль, Олег Гуменюк, Олег Тягнибок,
Степан Хмара, Олег Білорус, Михайло Павловський, Ігор Тарасюк, Роман Зварич,
Георгій Манчуленко, Борис Беспалий, Валерій Асадчев, Рефат Чубаров, Іван
Стойко, Олексій Івченко, Роман Ткач, Лілія Григорович, Ігор Осташ, Михайло
Косів.

"Голос України" 2003.05.16